Запах дощу. Зима цього року – не дуже
Хоча вони все одно не помітили
Він ще хворів, вона вже майже одужала
І просто складала до купи великі літери
крапки і коми, і все, що між ними
є й досі :
невиліковну втому
відчай у безголоссі
смуток і щось іще…
-”Хай усе змиє дощем”
І відкрила вікна

…З неба лилося так, ніби десь прорвало
Вона пішла, хапала повітря
Мов риба без кисню
А він подзвонив і каже-
Неможна от так, ніби вимкнути пісню
Ти розумієш?-це вже ніколи не зникне…
То просто осінь важка і втома
Не стій під дощем
Іди вже додому…

Прибігла…Аби ще продовжити муку
І обіцяла, що більше не зникне
Він вірить, та міцно тримає за руку
Коли вона відчиняє вікна…