Чекала на нього. Писала вночі листи.
Було це йому потрібно?-Мабуть не дуже.
Він був далеко, далекий, та з нею- на “ти.”
І завжди казав- Я поряд. Я не байдужий…
Писала щоденно. Хотіла, аби він знав.
Аби не забув, що -рідний… Тому так напружує.
І він не забув, він добре усе пам”ятав…
Було це йому потрібно…-Мабуть не дуже
А з теплих долонь виривались у небо птахи.
Сонячні… Зайві. Їх було забагато
Ті , що на двох…Відпускала. Зривала дахи.
Палала… А як же їй не палати…
Щось відбувалось між лівих ребер
Тому виривалось- Чекаю на ТЕБЕ!
Він був далеко. Та відстань- у серці
-Я не приїду. Не можна… Не сердься!
…Інший забрав. Не залишив жодного птаха
Навіть і тих, що одному належать
А він написав –Ну, що ж ти така невдаха…
Та не зважай…Все пройде, як нежить
Все буде добре. Скоріше одужуй
Я завжди поряд…Я-не байдужий…